Сьогодні ми хочемо познайомити вас з парою наших резидентів, які живуть в орендованих нами квартирах. Нижче – інтерв’ю, яке ми взяли у них.

З якого ви міста?

Обидва: Ми з Києва, Україна.

Яким було ваше життя до війни: чим ви заробляли на життя?

Чоловік (68 років): Я працював у монастирі технічним працівником.

Жінка (66): До того, як я захворіла, я багато років працювала на касі в банку. Близько двадцяти років.

А як же Ваша сім’я? Напевно, нелегко було її покинути?

К: Мій 46-річний син служить в армії. Інший, молодший, зараз живе в Жирардові і вже три роки працює водієм вантажівки.

Чи підтримуєте Ви контакт з сином, який залишився в Україні?

М: Практично щодня. Він займається нашими банківськими справами, а також квартирою, за яку платить.

Як ви потрапили до Польщі?

К: Поїздом до Львова, потім до Перемишля, потім до Білостока.

Які були перші враження?

Обидва: Тиша і спокій.

М: Ні вибухів, ні сирен… насправді сирени були, але коли проїжджала поліція (сміється).

К: Я спочатку злякалася їх. Я думала, що це повітряна тривога.

М: У перший місяць війни ми тоді ще були в Україні. Ми чули їх щодня і вже звикли до них.

Як ви дізналися про Фундацію?

К: Дочка мого брата вже два роки живе у Варшаві. Оскільки вона дуже добре розмовляє польською мовою, вона звернулася до вашого фонду.

Чи добре вас прийняли у Фундації?

К: Ми отримали дуже теплий прийом.

Як ви зараз живете?

М: Чудово! Живемо звичайним життям, чого ще можна бажати? За щасливим збігом обставин, недалеко від нас знаходиться православна церква.

К: Церква дає нам відчуття спокою. Ми відчуваємо себе там як вдома. Все однакове: і служба, і спів, і декор. Коли ми закриваємо очі, ми переносимося в нашу улюблену Україну. Відчуття Бога зігріває наші серця. Ми вже були в Ченстохові та в лаврі в Супраслі.

Польська та українська мови схожі. Але є й відмінності. Судячи з нашої розмови, вам вдалося їх подолати. Яким чином?

М: Ми відвідували курси польської мови, організовані вашим фондом. Зараз ми також відвідуємо курси, тільки онлайн. Мені здається, що у нас непогано виходить.

Дуже добре, ви чуєте різницю!

К: Ми вже можемо читати…

М: …і потроху вже пишемо. Граматика – це така…

К: Це складна річ.

М: Це так.

К: Але коли щось подобається, то все йде легко. Просто потрібен час.

Які у вас плани на майбутнє?

К: Ми мріємо залишитися тут. Назавжди. Мій чоловік знайшов роботу, і я теж скоро буду її шукати.

Радий це чути! Де ви працюєте?

М: У мене та ж робота, що і в Києві – я технічний працівник.

К: Вони запитали мого чоловіка, чи збирається він повертатися в Україну, після того, як він сказав, що ні, вони додали: “Добре, тоді ти поїдеш сюди: “Добре, тоді ти поїдеш сюди”. (Сміється.)

М: І так я отримав роботу! (Сміється) Мені дуже подобається, я дуже добре з усіма ладнаю. Минулого тижня мені подарували гітару.

Ваша пристрасть.

М: Так, саме так! Я матиму на чому грати.

Дякуємо, що поговорили з нами.

Обидва: Дякую, ви нас врятували!

К: Нехай вас Бог благословить!